КАЗКИ

Вчимо діток розповідати казки

А допоможуть у цьому мнемотаблиці

Казка «Ріпка»

Казка «Колобок»

Казка «Теремок»

Казка «Зайчикова хатка»

Казка «Зимівля звірів»

Казка «Гуси-лебеді»

Казка «Лисичка-сестричка і вовк»

КАЗКА ПРО СПРАВЖНЮ ДРУЖБУ, БЕЗПЕКУ ТА ВАЖЛИВІСТЬ ДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ

Смак омани (Лозован М.)

В одному старому та густому лісі розквітла поляна. Вона вабила багатьох звірів своєю таємничістю та загадковістю, але, нажаль, з цієї галявини мало хто повертався додому, а якщо комусь і вдавалося, то не на довго. Вони знов і знов ходили туди та вели за собою інших звіряток лісу.

Жили у тому лісі й дві мурахи. Звали їх Розумейко та Здоровейко. Жилося їм разом добре, все мурахам вдавалося, все в них виходило, ніякі життєві труднощі не лякали їх, бо сила одного і розум іншого підказували вихід з будь-якої ситуації.

Та якось Розумейко помітив, що Здоровейко разом з іншими жителями лісу почав відвідувати ту таємничу галявину. Одного разу, коли Здоровейко повернувся додому, Розумейко спитав його:

- Любий братику, невже й тебе манить ця загадкова галявина, чому ти туди ходиш?

- Та я й сам не знаю, - збайдужіло відповів Здоровейко.

Але якось Здоровейко й зовсім не повернувся додому. І тоді Розумейко вирішив піти у те таємниче місце та самому про все дізнатися.

Здалека галявина здавалася привітною та гарною, навколо неї було багато барвистих квітів, але коли Розумейко підійшов ближче, то побачив, що квіти ті, якщо придивитися, несправжні, а як тільки він захотів до них доторкнутися, то дуже вколовся колючими голками терену, що прикривався різнобарвними квітами. Мураха зрозумів, що це лихе місце і його брат потрапив у халепу.

Раптом кущі почали розсуватися і перед Розумейком відкрилася страшна картина: всі звірі, всі його друзі, рідні і навіть сам цар звірів Лев були обвиті колючим тереном. Серед них маленький мураха побачив і свого Здоровейка.

- Любий братику, що сталося? Чому тебе обвиває терен?

- Розумейко, послухай! Краще йди звідси, бо скоро прийде злодій Вовк і ти теж потрапиш у його полон.

Розумейко озирнувся навколо і побачив, що усі звірі були стомлені, знесилені і від своєї слабкості не могли вибратися з терену. Ті що були в змозі розмовляти розповіли страшну історію: „ Сірий Вовк почав заздрити Левові і сам захотів стати царем звірів. Тому він виростив дивовижну галявину, яка була сповнена дивовижними квітами та вишуканими стравами. Усіх звірів вабило це місце, але коли вони туди приходили, то отримували тільки смуток і розчарування, бо страви і квіти тільки забирали в них сили, і коли звірі

були зовсім знесилені, їх обвивав колючий терен, протистояти якому вони вже не могли. Не встигли звірі розповісти цю історію до кінця, як всі почули грубий голос Вовка.

Розумейко швидко заховався. Оскільки він був дуже хоробрий, він не злякався Вовка і вирішив його обдурити. Мураха вигукнув:

- Гей, злий Вовче, я не боюся тебе і твого терену. Спробуй, наздожени мене.

- Я тобі покажу як з мене глузувати! - Розлючений Вовк побіг за Розумейком.

Хитрий мураха проліз під тереном.

Злий Вовк поліз за ним і заплутався у кущах. Вовк попався у власну пастку та почав благати Розумейка визволити його. На що Розумейко відповів:

- Я випущу тебе, якщо ти пообіцяєш більше ніколи не заманювати звірів, не змушувати їх страждати та знищиш свою галявину!

Вовк зрозумів, як це погано бути у терені та відчувати, як тебе покидають сили. Його замучило сумління.

Коли мураха випустив Вовка, той звільнив усіх звірів та розкаявся.

Галявина була знищена і з тих часів усі звірі жили у мирі та злагоді.

Запитання до казки:

1. Як Ви вважаєте, про яку проблему йдеться у казці?

2. Чи схожі казкові події на реальне життя? У чому схожість?

3. Як допомогти другу, який потрапив у подібну біду, як і Здоровейко?       

  

Історія про ліхтар

Мета: показати значення чіткого висловлювання думки для її розуміння.

Це сталося в ті часи, коли на вулицях міст не було освітлення. Якось уночі мер зіштовхнувся з городянином. Тоді мер віддав наказ, щоб ніхто не виходив уночі без ліхтаря. Наступної ночі мер знову зіштовхнувся із цим городянином.

− Ви не читали мого наказу? − запитав мер сердито.

− Читав, − відповів городянин. − от мій ліхтар.

− Але в ліхтарі у вас нічого немає.

− У наказі про це не згадувалося.

Уранці з’явився новий наказ, що забов’язував у разі виходу вночі на вулицю вставляти в ліхтар свічку. Увечері мер знову налетів на того ж городянина.

− Де ліхтар? − закричав мер.

− Ось він.

− Але в ньому немає свічки!

− Ні, є. Ось вона.

− Але вона не запалена!

− У наказі нічого не сказано про те, що треба запалювати свічку.

І мерові довелося видати ще один наказ, який зобов’язував громадян запалювати свічки в ліхтарях, виходячи вночі на вулицю.

  НОВОРІЧНА КАЗКА ДЛЯ ДІТЕЙ

Маруся і Новий Рік

Лисичка Маруся сиділа перед своєю ніркою і пригладжувала пухнасту руду шкурку. Повз пробігав дзига Федот.

- Маруся, яка ж ти сьогодні гарна! - Захопився Федот.

- Так адже скоро Новий Рік прийде, ось і готуюся, - відповіла Маруся своїм ласкавим голоском.

- Так-так, Новий Рік, - кивнув Федот. - Я ось поспішаю на Велику Поляну.

- А чого поспішати, - подумала Маруся, коли Федот зник з поля зору. - прогуляюся я по лісу, помилуюся на його білосніжне вбрання.

Стрункі витончені лапки Марусі потопали в снігу, але це анітрохи не турбувало лисичку, оскільки йдучи по засніженому лісу, лисичка міркувала.

- Ось ми говоримо «Новий Рік прийде», - думала Маруся. - А як він прийде? У нього що, ноги є?

Можливо тому, що голова Марусі була зайнята всякими важливими думками, лисичка не відразу помітила хлопчика, який розгублений стояв між двох беріз і озирався на всі боки.

Хлопчик був високий і худий. Величезні блакитні очі, рум'янець на щоках і волосся кольору соломи, що виднілося з-під круглої блакитної шапочки, схожої на шапочку Діда Мороза. Одягнений хлопчик був у блакитні штанці, валянки і коротку блакитну курточку з хутряною облямівкою. Все це Маруся швиденько розглянула - адже не кожен же день вона в лісі хлопчиків зустрічала, та ще таких симпатичних - а вже потім вимовила.

- Добрий вечір! Може, я чимось допомогти тобі можу?

- Добридень! Я буду радий, якщо допоможете! - радісно відповів хлопчик, а потім пояснив: - Я загубився. Дідусь мені велів за ним слідом йти, не відставати, а я задивився на сову, яка пір'я на гілці чистила, і ось .... Навіть і не знаю, в який бік пішов дідусь.

Лисичка подумала про те, які ж ці люди розгублені, адже хлопчик міг би і по слідах знайти свого діда, але вголос цього не сказала, а запитала:

- Ну, може, ти хоч знаєш, куди ви йшли?

- Звичайно знаю! На Велику Поляну! Ви знаєте, де це? - відповів хлопчик.

- Я якраз туди і прямую, - відповіла лисичка Маруся. - І нам слід поквапитися, інакше пропустимо прихід Нового Року!

- Не пропустимо, - запевнив її хлопчик.

- Чому це не припустимо? - запитала з цікавістю Маруся.

- Тому що Новий Рік - це я, - відповів хлопчик.

- Пощастило мені, - вирішила про себе Маруся, а вголос сказала: - Так значить, ось як ти приходиш, а я все думала ....

Вдалині виднілася Велика Поляна, пухнаста вбрана ялинка на ній, звірята і сам Дід Мороз, які очікували приходу Нового Року. Тільки ось в цей раз він не сам прийшов, а його привела розумна і симпатична лисичка Маруся.

Марія Шкурина

Казка про ящірку для дітей, які не вміють гратися

з іншими дітьми.

Жила-була маленька ящірка. Жах, яка шкідлива! Як вийде на вулицю до жабенят пограти, так і давай гидоту всім говорити.

- З вами я не дружу!

- І з вами теж не дружу! - А вас взагалі покусаю!

- Як же, - їй кажуть, - ти нас покусаєш? У тебе і зуби-то он які дрібні!

- Дрібні, - каже, - зате отруйні! Всіх покусаю! З ящіркою цією ніхто не хотів грати. Ні в квача, ні в хованки, ні в кеглі. А як з нею грати? Вона то волає, то б'ється, то якщо кеглі збудуєш - все зруйнує. Якось раз побудували звірята з піску замок. Високий, гарний. З вежами. А ящірка прийшла і зламала його. Розсердилися звірята, зашипіли. А ящірка як давай плюватися! Тоді жабенята схопили ящірку і хотіли побити. Старше жабеня сказало:

- Ні. Ми її зараз додому відведемо.

І розповімо її мамі, що вона себе погано веде. Покусати всіх хоче. І плюється. Нехай її мама покарає. А то і ремінця дасть.

- Правильно! - закричали всі, - ремінця їй!

Потягли вони ящірку до мами-ящірки. Розповіли мамі-ящірці про її погану поведінку.

Мама ящірку в лапки прийняла, але замість того, щоб побити, взяла і притиснула її до серця. Та ще й колисати почала.

- Що таке? - зашипіли жабенята.

- Неподобство! - крикнуло старше жабеня, - чому ви її не покараєте? Вона ж хуліганка!

- Ви вже вибачте її, будь ласка, - сказала мама-ящірка, - це просто у моєї доньки така шкірка шкідлива.

- Як це? - не зрозуміло старше жабеня, - шкірка шкідлива?

- Колеться зсередини. Розумієте? Жабеня зіщулилося. Неприємно має бути, коли шкурка зсередини колеться ...

- Ось стривайте, - продовжила мама-ящірка, - вона скоро її скине і буде доброю.

Колір шкірки буде той же самий, але зсередини вона стане м'яка. Як сама ящірка. Вона ж всередині, навіть під колючою шкіркою, добра ...

- А як ми дізнаємося, що вона її скинула? - запитало жабеня, - якщо колір той же самий залишиться?

- Дізнаєтеся, - пообіцяла мама-ящірка, - обов'язково!

- А довго чекати, поки вона її скине? - запитало жабеня.

- Ні! Не довго. А для того, щоб вона скоріше її скинула, ящірку треба частіше обіймати і ось так качати. Сто раз на день.

- А якщо вона кусатися буде? - запитало вуженя.

- Якщо ось так обіймати - не буде, - запевнила його мама-ящірка.

Звичайно, на наступний день ящірка на майданчику знову бешкетувала. То крикне щось образливе. То піском кине. Але жабенята все-таки мамі-ящірці повірили. І кожен раз намагалися обіймати ящірку. І колисати. Вона виривалася спочатку, а потім затихала. Сто разів на день обіймати, звичайно, їм було непросто. Тому жабенята і інші звірята вирішили їй допомогти. І по черзі обіймали шкідливу ящірку. Хоча і боялися - раптом вкусить або щось гидке скаже? Особливо страшно було дощовому черв'ячку. Він навколо ящірки обвився, а сам тремтить.

- Кусь! - сказала йому єхидно ящірка. - Ой-ой-ой, - запищав черв'ячок, закривши очі.

- Чого це ти?

- Б-боюся ....

- Гаразд, - махнула лапкою ящірка, - не бійся. Пожартувала я.

А одного разу вона прийшла на майданчик і стала всім посміхатися, допомагати і говорити хороші слова. Всі зраділи і стали з ящіркою грати. І обіймати її - просто так, від радості.

«Скинула, значить, вона свою шкірку, - здогадалося старше жабеня, - колір такий же залишився, але зсередини все-таки вона м'якою стала ....»

Жабеня відразу здогадалося, інші - трохи пізніше. Коли підросли.

З книги «Сказки про Вредин»

Автор Юлія Кузнєцова

Казка, яка допоможе виховати впевнену в собі дитину

Жили-були маленькі зайчики. Зайчики як зайчики. І ось якось вони організували змагання зі стрибків. Потрібно було спочатку подолати досить крутий схил пагорба, а потім заскочити на дуже високий, за заячими мірками, теремок, який стояв на самій вершині.

Звичайно, подивитися на ці змагання зібралося багато глядачів, серед яких було чимало любителів посміятися з учасників. Нарешті змагання почались… У те, що хтось із зайчиків все-таки вистрибне на вершину пагорба, вірили далеко не всі, і тому звідусіль лунали такі репліки: “Це дуже складно!”, “У них нічого не вийде!”, “Теремок занадто високий!”.

І справді, незабаром маленькі зайчики стали падати. Один за одним вони скочувалися зі схилу пагорба. Але кілька відважних зайчиків все ж не здалися і дісталися до підніжжя Теремка.

Але на скептиків це не вплинуло.

“Та ні, їм це не вдасться. Теремок занадто високий, а вони занадто маленькі ”, – тільки й чутно було з усіх боків.

Зайчики ще підстрибнули кілька разів і, у підсумку, здалися. Всі, за винятком одного. Він стрибав знову і знову, потім зупинявся, щоб перевести подих, і починав все заново. І йому це вдалося: гарний стрибок – і він на самій вершині!

Коли стих радісний гомін, репортер місцевої газети протиснувся крізь натовп, щоб запитати у переможця, як йому вдалося отримати такий феноменальний результат, де він взяв сили.

Як вже з’ясувалося пізніше, у переможця просто не було слуху!

Мораль казки: Завжди вір у себе і в свої сили. Ніколи не піддавайся песимізму інших людей. Не слухай, коли люди будуть говорити, що твої мрії нездійсненні! Вір в те, що ти все зможеш, не здавайся і йди до мети.